То де ж похований Фантомас?

Ирина, 1257
Юрій Андрухович про нову книгу, сучасність та плани на майбутнє.
Одинадцятого лютого Дніпропетровськ відвідав давно очікуваний письменник, поет, перекладач, викладач та сценарист – Юрій Андрухович. Зустріч організувала чарівна пані Оля та книгарня «Віз». Першим його зустрів Дніпропетровський національний університет. Зала була переповнена людьми ще задовго до того, як письменник завітав до неї. Рівно об 11:10 завітав гість – чоловік у джинсах та смужастій кофті. З рюкзаком, більшим за самого себе, та проколотим лівим вухом: «Український звичай. Якщо ти в матері єдиний син, то носиш сережку в лівому вусі» – можемо прочитати у новій книжці автора. Творча зустріч розпочалася тим, що пан Юрій зачитав фрагменти з щойно надрукованої книги «Тут похований Фантомас». Твір викликав бурхливу реакцію як серед студентської аудиторії, так і серед викладачів. Однак питали не тільки про саму книгу, але і про його дочку Соломію та її літературну творчість. Також Юрія Ігоровича запитали чи не має він бажання написати новий сучасний роман для нової України, на що пан Юрій відповів, що він впевнений, що через якийсь час такі романи обов’язково з’являться, але сам письменник поки не має наміру сідати за таку роботу. В цілому, письменник поділився з аудиторією текстами нової книги та досвідом викладання в Німецькому виші.




Ми теж поставили панові Юрію декілька питань.
— Відомо, що до збірки увійшли не усі історії. За яким принципом ви їх відбирали та впорядковували?
— Були просто такі, які, скажімо відбулися у тому моменті, вони виконали свою роль і вони не мали далі значення. Потім їх не варто було публікувати. Тобто ось я, наприклад, в такій штуці зізнаюся, яка більш-менш очевидна. Досить часто я ці колонки використовував ще і як нагоду прорекламувати якісь свої виступи так, наче це не реклама, а якась чергова колонка. Або була якась певна реакція на певну подію політичного життя, яка з сьогоднішньої точки зору зовсім не має значення. Відбір відбувався десь в червні-липні 2014-го року. Головним чинником було те, що я читав їх «теперішніми очима». Якщо цей текст видається мені таким, що спрацьовує, то він потрапляв до книжки. Я подумав, що краще зберегти до книжки якусь меншу частину. Тут десь третина склалася з цього.
— Свого часу ви передбачали усе як воно зараз і відбувається. В іншому своєму інтерв'ю ви казали, що слово пророк занадто гучне. Однак, як воно, бути сучасним Ортега-і-Гассет?
— Дуже дякую вам за порівняння, але це мені нагадує жарт, коли чоловік повідомляє своїй дружині: «меня сегодня в очереди сравнили с Путиным». Тут, дякувати Богу, з Ортега-і-Гассет. Мені просто здається, що є певні закономірності, про які я просто думаю чи зауважую. Мені здається, їх багато хто зауважує. Просто ніхто не подає це у вигляді записаного тексту. В будь-якому разі, тут немає нічого містичного. Ніяких таємних практик :)
Звичайно після певного часу буде ще інакше здаватися те, що представлено в цій книжці. Можливо, той момент, коли вона вийшла був останнім «вікном можливості». Я не виключаю, що певний час на це будуть дивитись як на якесь непорозуміння.
— У історії «Тут поховано Фантомаса» ви згадуєте про однойменний фільм і зазначаєте, що на той час кіно було настільки потужне, що про Фантомаса знали навіть дідусі і бабусі. Але сьогодні ніхто не знає про сучасні фільми. Чи не знається вам, що це неосвіченість? Адже все ж є фільми типу українського Поводиря, або російського Левіафана?
— Звісно, здається. Є такий суттєвий момент, який ми об’єктивно не можемо заперечити. З тих часів дуже змінилася ситуація в технологічному сенсі. Тобто до нас додому прийшов інтернет. І, скажімо, в часи Фантомаса, або Тарковського людина йшла в кінотеатр тому що це єдине місце, де вона могла подивитися це кіно. Це спеціально планується, це подія в житті, адже треба було знайти той час, купити ті квитки і вибратися до кіно. А з інтернетом, я останні десять – двадцять фільмів я дивлюся просто в сусіда. Але ми, принаймні дивимось кіно. Взагалі, нічого не платити за кіно – жахливо. Це як оці книжки ви би зараз собі просто забрали. Проте так, в цілому, десь втрачений цей момент. Але, Слава Богу, кіно не помирає. Я теж два чи три дні тому Левіафана подивився, отримав дуже сильні враження.
Також у межах візиту до Дніпропетровська, автор відвідав будівельну академію та івент-кафе Хундертвассер, де його захоплено зустрічали поціновувачі творчості. Прихильникам можна було порадити тільки всюди слідувати за паном Юрієм, адже всюди були зовсім різні, цікаві дискусії. Всюди він читав зовсім різні частини своєї книги. Так, у Хундертвассері Юрій розповідав про газетний проект «День» та пропаганду.
В контексті розповіді про пропаганду пан Юрій поділився тим, як у часи Євромайдану вони з сім’єю висвітлювали усі тодішні події. Такі праці перекладалися і відсилалися закордон. Адже європейці, фактично, не мали доступу до інформації «з місця подій».











Ще під час зустрічі виявилося, що письменник приїде до нас у березні у якості поета та виконавця. Тож чекатимемо на Юрія Андруховича у березні!

Ви можете придбати цю та інші україномовні книги за адресою: проспект Карла Маркса, 18
www.viz-knyg.com.ua

Валерія Самойленко, Ірина Слюсарєва для пресс-служби Днепропетровської молодіжної ради.
Ирина

Ирина

Автор этого замечательного поста

Добавить в избранное
Автор:
Ирина
Теги:

0 комментариев

Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться