Макс Кідрук: «Надмірна любов і толерантність до сусіднього братського народу вилилась в те, що вони доводять мені, що мене не існує!»

Наталья, 842
Автор перших в Україні технотрилерів, що родом з Рівного, проте об`їхав багато країн, інженер та цікава людина – Макс Кідрук – вперше завітав до Дніпропетровська у рамках фестивалю від івент-групи iWant «Захід – Сходу». Мені випала нагода з ним поспілкуватися, тож ось глибокі відповіді сучасного письменника.

Н: Чи вірите Ви у гармонію Заходу та Сходу на Україні? Чи можуть вони об’єднатися у якомусь сенсі?

М: Що ж ви таке питаєте страшне? … Скажімо так: ситуація зайшла дуже далеко і мені зараз важко уявити, як можна відмотати все це назад. Бо одне діло, коли хтось кричить, що утискають російську мову (Чого ніколи не було! Ви ж знаєте, що 2 роки тому я мусив у Києві виборювати право говорити українською!) – це одне. Але коли ці люди беруть в руки зброю і починають вбивати людей – людей, які говорили і думали інакше… Мені зараз важко уявити, як можна зробити Step back…
Я знаю, що на Сході є багато думаючих людей. У мене були презентації і в Луганську, і в Маріуполі, і в Бердянську. Кожного року проводжу презентації в Харкові. Але водночас я знаю, що є велика кількість людей, які вбачають в нас ворогів.
Я не берусь зараз судити, я не аналітик чи провидець. Я не знаю яким чином ситуація може бути владнана: позитивно для нас і для них. Але в перспективі в цьому протистоянні я б ставив на Україну. Тому що я – українець. І тому що Росія завжди була ефективна в насильстві протягом всієї своєї історії. Особливо протягом останніх ста років, починаючи з існування Радянського Союзу. Ми слабші за Росію в військовому сенсі, в сенсі насильства. Але якщо нам вдасться зараз різко долучитися до Заходу, якщо нам вдасться зробити те, що зробили поляки після розпаду СРСР, якщо нам вдасться зробити країну з потужною економікою, то ми переможемо. Тому що ефективна економіка завжди, у всі часи перемагала насильство.
Але стосовно тої України, в якій ми з вами живемо і в яку ми віримо, я б робив прогнози однозначно позитивні. Але відповісти на запитання «Чи буде в складі нашої України Донбас, той Донбас, що вбиває зараз людей, які не говорять російською мовою?», — я не можу.

Н: А якщо казати взагалі: Західна та Східна Україна. Чи можливе взаємопроникнення?

М: Немає Західної та Східної України. Україна єдина. Так, об’єктивно ми різні, але це не заважало нам протягом усіх років класно вживатися один з одним. Проникнення? Та воно вже відбувається! Я сиджу тут, у вас, приводжу свої книги. Ви чудово розумієте мою українську мову, я чудово розумію російську. Немає тих проблем, штучно розкручених російською пропагандою.
Єдиний позитивний момент із всього, що відбувається зараз – подивіться картки на голосуванні 2012 року і 2014 року. Змінилося співвідношення людей, що голосували за проросійські та про європейські сили. Великі зрушення є і ми вже взаємопроникаємо. За 10 років тісної співпраці, я думаю, якісь там культурні чи ментальні відмінності зникнуть. Але для того, аби це все відбулося – ми маємо відстояти своє право на незалежність, ми маємо перемогти.

Н: Якщо повертатися до Вашої творчості: на який вік розраховані романи?

М: Якщо казати про «Бот» (технотриер) і «Твердиню» (психотрилер), то це жанри специфічні, розраховані на вік приблизно від 15 до 40 років. Ці романи можуть читати і бабусі, але це рідше винятки. Якщо ми говоримо про «Жорстоке небо», то ця книга для значно ширшого кола читачів. Там немає містики, наукової фантастики, це реальна драматична історія. Наскільки я знаю, її зараз читають всі: починаючи з 10-ти років, закінчуючи пенсіонерами.

Н: Ви багато мандруєте. Ким себе вважаєте більше: космополітом чи українцем?

М: Взагалі-то я вчився в Європі, і тривалий час жив там, в дуже гармонійному суспільстві, що зробило з мене космополіта. Але починаючи з подій 2012 року (приход Януковича до влади), коли «президент» почав грубо порушувати Конституцію і т.д. Після подій останніх років, я стаю жорстким, затятим націоналістом. Я ставлюся толерантно до всіх національностей, до всіх мов. Моя мама – росіянка, коли вона звертається до мене російською, я переходжу на російську мову. Але так було до подій на Майдані. Відтепер я дуже жорстко відстоюю своє право розмовляти російською мовою. Коли я заходжу в Києві до якогось ресторану, я ультимативно вимагаю україномовного офіціанта. Якщо я, бл*ха, приходжу і плачу за сервіс, то нехай зі мною говорять тією мовою, якою я хочу! Ми гралися в космополітизм і толерантність 3 роки і от, що з цього вийшло. Путін і більшість росіян вважають Україну штучною державою. Я говорю мовою свого батька, який говорив мовою свого батька. Це не якесь штучно творення. Ми живемо на цих землях віки, навіть якщо у нас не завжди була тут держава. Коли Польщу між собою розділила Росія, Пруссія та Австро-Угорщина, це не означало, що перестав існувати польський народ. Оця надмірна любов і толерантність до сусіднього братського народу вилилась в те, що вони доводять мені, що мене не існує, що я говорю невідомою мовою і діда-прадіда мого не існувало!

Н: Де, окрім України та Польщі, виходили Ваші книги?

М: Виходили в Німеччині, Австрії і навіть в Росії. Але зараз російський ринок для мене закритий однозначно і надовго.

Н: Що можете сказати взагалі про своє життя: Ви живете чи виживаєте?

М: Я живу. Я щаслива людина в усіх сенсах. Я роблю те, що хочу робити. Я щасливий, коли зранку просинаюся і думаю про те, що буду робити протягом дня. І я щасливий з того, що на сьогодні ця діяльність дає мені можливість нормально жити. Я щасливий, що сьогодні в Дніпрі зібралися всі ці люди. Завдяки вам я можу жити, це я маю дякувати вам.

Наталія Крицкова
Наталья

Наталья

Журналист

Добавить в избранное
Автор:
Наталья
Теги:

0 комментариев

Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться