Рожеві яйки

Наталья, 855
І знову, майже 2013 раз, християнський люд святкує Воскресіння Христа. Суботнім вечором мало хто пішов до церкви запалювати свічки чи молитися про спокуту гріхів. Та чи й потрібно воно взагалі? Вже за тиждень на базарах і в магазинах повно пасочок: великі, малі, з ізюмом чи навіть у шоколаді у формі яйця, усі в пакетиках. Святкуй собі досхочу. Та мені найсмачніші бабусині…



Зранку, о пів на восьму, бабуся будить іти до церкви, хоча звечора обіцяла, що підемо о дев’ятій. «Подивись! Лідія Петрівна вже з церкви повертається!» — оправдовується вона і швидко наповнює корзину. «Треба не забути домашнє винце посвятити».


Виходимо з дому. Велике свято, та у багатьох мало що змінилося – на лавочці вже сидять двоє п’яниць і розмірковують про життя. Бабуся не забуває на них вилаятися.

Біля маленької церкви (цього разу я святкувала Великдень у бабусі, в Кривому Розі) вже стали в ряд жіночки з дочками і корзинами. Чоловіків мало, та що й казати, наші теж залишилися вдома спати. Всі стоять, чекають на святого отця, щоб вже скоріше понести свої корзини додому і випити першу чарку. Бабуся завела мене до церкви, аби поставити свічку. «Дві гривні» — називають там ціну. «Та хіба?» — лається бабця – «вчора мої до великого храму їздили, там по гривні!». Та все одно купляє свічки і йде помолитися. Окрім неї до церкви так ніхто і не зайшов, усі чекають свяченої водички…


Ми з бабусею виходимо і стаємо у початок черги. Стара нахиляється, аби поставити корзину. Тут швидкими кроками з-за рогу виходить святий отець і оплескує її ззаду водою. «Батюшка!» — вгадала бабуся – «Чого ж ви мені на дупу ллєте?». Отець не звертає уваги, а бабуся стає як усі. Наступну порцію води із «свяченого» відра отримую я, у саме око. Слідом за батюшкою йдуть 2 дівчини із корзинами: в одну – клади гроші, в іншу – їжу. Для кого їжа? Сама не знаю, але так треба. Бабуся з переляку кладе до другої корзини маленьку пасочку, що спекла для наймолодшого онука, а потім кляне себе усю дорогу.


«Куди це так поспішає батюшка?» — питає моя старенька. «Йому ще треба декілька сіл об’їхати» — чую з юрби.

Освячення закінчилося і бабуся, зустрівши сусідок, ще не вийшовши за територію храма, починає проклинати п’яницю з нашого дому. Багато хто з школярів не знає як відповісти на фразу «Христос Воскрес!»… А старші знають: «Час на шашлик!».
І справді, погода п’ятого травня видалася чудовою. Саме того дня розквіт бузок, наче хотів про щось нагадати. Пусті до того пляжі заповнилися людьми, зайнятий кожний п’ятачок. Стукають пляшки, люди святкують. Під вечір, може, забудуть і що за свято, та то нічого – свячене сало нагадає.


Та не про всіх можна це сказати. На центральному стадіоні «Славутич-арена» того дня зібралося майже 12 тис. християн, аби помолитися за Україну та особисті потреби. Були там і танці та співи. Теж непогано відсвяткували.



Отже, свято пройшло і той, хто справді хотів отримати своє чудо і вірив у це, уже його має. Хто хотів відпочити – отримав і це. Здається, всі задоволені.

Наталія Крицкова, 2013
Наталья

Наталья

Журналист

Добавить в избранное
Автор:
Наталья
Теги:

1 комментарий

avatar
-1 +
Религия — опиум для народа
Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться