Микола Вороний (06 грудня 1871 - 07 червня 1938)

Tata, 1774
Яндекс просветил. Я обратила внимание на строчки — они понравились. Не люблю разговоров к дате, но может хотя бы так? Я быстро глянула — Вороной еще и наш земляк: уроженец Екатеринославской губернии.
Под катом стихотворение «На озері» полностью. Вы пока почитайте, а я попробую что-то еще добавить про Вороного (см. Дополнения).
Интересно, например:
«Псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик.
Криптоніми — М.В., К-ич М., М-У-ко та інші.»
«був перекладачем революційних “Інтернаціоналу”, “Марсельєзи”, “Варшав’янки”»



НА ОЗЕРІ
Верболозом, осокою
Молодою
Плесо озера ясне
Огорнулося і сяє,
Виграває
В сяйві сонця, мов скляне.
І пливуть по ньому хмари,
Мов примари
Сніжно-білі, осяйні,
Усміхаються і линуть —
Ніби гинуть
У прозорій глибині.
Так в душі моїй спокійній,
Тихомрійній
Любий образ твій встає
І небесною красою,
Чистотою
Вабить серденько моє.
1904

Р.S. Не против, если в блоге буду сообщать о подобном, пусть к дате?

Дополнения:
Народився у сім'ї ремісника. Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).

У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».

З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.
Член РУП.
1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.
1917 — один із засновників Української Центральної ради.
1917 — один із засновників і режисерів Українського національного театру.
1920 — емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.

Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.

1934 — М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім висланий на Одещину.
7 червня 1938 — Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян.

10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.


Песня на стихи М.Вороного (очень понравилась!) 'О, Україно! О люба ненько':

О, Україно! О люба ненько,
Тобі вірненько присягнем!

Серця кров і любов,
Все тобі віддати в боротьбі
За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!

Яремні пута ми вже пірвали
І зруйнували царський трон.

З-під ярем і тюрем,
Де був гніт, ідем на вольний світ.
За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!

За Україну, з вогнем-завзяттям,
Рушаймо браття всі вперед

Слушний час кличе нас,
Ну ж бо враз сповнять святий наказ
За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!

Вперед же браття, прапор наш має,
І сонце сяє нам в очах.

Дружній тиск, зброї блиск,
Кари гнів і з ним побідний спів…
За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!






Інфанта.М.Вороний.

ІНФАНТА
Різьблю свій сон… От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечинь,—
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум’яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей,—
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла…
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.

Ссылки:
Життя та творчість
Твори
НЕОБОРИМА СИЛА ЛЮБОВІ (ІНТИМНА ЛІРИКА МИКОЛИ ВОРОНОГО)
Tata

Tata

Автор этого замечательного поста

Добавить в избранное
Автор:
Tata
Теги:

9 комментариев

avatar
1 +
Вообще-то, к поэзии я равнодушен, и просто зашел посмотреть кто такой Вороный. Но, случайно все прочитал и посмотрел, и даже где-то в глубине понадеялся, что Metallica зараз заспіває українською) бо вона у Миколи, по справжньому співуча і чарівна. Спасибо, Тата, за приобщение к прекрасному, а Мыколе спасибо за «укоханий міф»
avatar
0 +
Не зря Тата не спит еще и все слышит :)
Благодарна за слова. Меня Мыкола порадовал тоже. Не зря, видно, о нем не забыли, и в сети он представлен так по-современному (я не все включила, что нашлось).
Какая энергия и открытость! Любовь и революция.
avatar
1 +
Про Україну-неньку будемо, мабуть, співати на наступній блогровечірці :)
Я, наприклад, збираюсь вивчити. Єднаймося, браття!
avatar
2 +
Спасибо за просветительскую деятельность, Tata =)
Продолжать в том же духе!
avatar
1 +
Алис, не надо так официально. Я сама на час раньше остальных просветилась ) и понесла свет в массы — тяжело не поделиться.
avatar
0 +
ну почему же официально… это скорее восторженно =)
avatar
0 +
«просветительская деятельность» — об этом ))
avatar
2 +
Тата! Я благодарна вам за не зря потраченное время, за приятные минуты чтения стихов доселе мне незнакомых. Увы, по школьной программе с М.Вороным не была знакома, а потом не хватило времени или ума и вдохновения откапывать незнакомое. Столько строк прочитано впустую, словеса в которых нет души, а, если есть душа и мысль, нет ритма, корявые слова, невзрачные образы…
А ТУТ ТАКОЕ!!! Да, ему свыше дана искра божия. Слова как перлы, нанизанные в точном порядке и обернутые в шелк рифм. Вот хотя бы это:

Ніч безока над містом стоїть,
Візники… пішоходи… майдан…
Дрібно сіється дощ, хлюпотить;
Світло гасне і знов миготить
Крізь туман.
и еще:
І пливуть… хмари,
Мов примари
Сніжно-білі, осяйні,
Усміхаються і линуть — Ніби гинуть
У прозорій глибині
Словом, спасибо, Тата, пойду читать.
avatar
0 +
Да, его стихи вдохновляют и самой хотя бы попробовать написать что-то на украинском.
Вы замечательно нашли слова.
Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться