Résonance

Ирина, 981
Рок, яким ви його ще не чули
У музиці головне – передати ідею. Учасники гурту Résonance явно не погодились із цим виразом і передали своєю музикою абсолютно все: ідею, настрій та динаміку. Концерт Green Tour 27-го січня пройшов ідеально! А тим часом ми вирішили взяти інтерв’ю у директора гурту – Дениса Федоренко.

— Доброго вечора, Денисе! І одразу питання. Хто займається підбором репертуару у гурті? Чи це та ж людина, що пише ноти, чи ви збираєтесь гуртом?
— Репертуар повністю підбираю я. Музиканти пропонують і часто це дійсно влучно, часто у нас просто сходяться думки. Загалом, усю програму я формую від початку і до кінця. Є пропозиція. Коли я вважаю її доречною для програми, я її приймаю, ні – не приймаю.
— Чи є або була якась пісня у вашому репертуарі, яка вплинула на вас особисто?
— Багато з них. Тому що, в принципі, це пісні достатньо популярні. Це якщо казати про ті тури. А зараз звісно я обираю ті пісні, які мені так або інакше близькі. От, наприклад, російська рок-музика. Тут усі пісні з туру мені близькі. Взагалі, усе, що ми робимо у певній мірі нам близьке. Це те що вплинуло на нас колись, просто воно вже забувається. Більш відомі вплинули на нас дуже давно. Ті що зараз граємо менш відомі і вони вплинули на нас нещодавно. Можливо рік, максимум три.
— Діана Нагорна [перша скрипка гурту] в інтерв'ю 9 каналу говорила, що ви намагаєтеся грати максимально впізнавано для слухача. Однак, той факт, що ви граєте на симфонічних інструментах, все ж вносить певні корективи. Чи є присутнім момент імпровізації? І яке місце у вашій творчості він займає?
— Таке відбувається дуже рідко. Все ж ми маємо більше інструментів. Ми можемо дозволити собі якусь неіснуючу партію. Просто взяти і воно вийде гарно. У нас дві віолончелі і один контрабас. Тобто, по суті, три баси. При тому, вони не грають одне й те саме. Кожен грає свою партію. А в оригіналі — одна. Тому, звісно ми якось розподіляємо ці партії. Наприклад, ми зараз Елвіса граємо. Це достатньо легка пісня, і стара. Запис ще п'ятдесят п'ятого року. Зрозуміло, погано записаний. Отже ми намагаємося дописувати щось цікаве. От, записали у бас партію. Ще пишемо, якщо чесно. От зробили, ще будемо перероблювати. Це виходить у процесі. Одне тільки звуковидобування складне. До прикладу, треба зробити Кобейнівську гітару, ми намагаємося. Моя задача – відтворити це так, як грав сам Курт. Хоча б приблизно так зіграти — повторити оцей гранжевий стиль.
— Гурт Résonance за лічені місяці став популярним не тільки у Дніпропетровську, а й за межами України: кожен ваш концерт збирає аншлаги, а квитки на концерт продаються із шаленою швидкістю. Чи була така популярність очікуваною для вас на початку діяльності?
— Скоріше не за місяці. Трохи більше. Звісно, це було незрозуміло тоді, коли ми це робили. Ми робили те, що було нам цікаво і тому що це було нам цікаво. Збирати величезні зали не було нашою ціллю. Ми навіть не думали про те, що це можливо. Але ми дуже дякуємо людям, які це цінують. Багатьом людям це стало близьким так, як і нам. Це стало актуальним. А потім вже з’явилися якісь там наслідувачі, тощо. Почалася така хвиля в Україні два роки тому і зараз вона не йде, тільки наростає. Звісно, ми такого не очікували.
— Усі концерти поділені на кольори: жовтий, червоний, зелений. Як взагалі виникла така ідея?
— Спонтанно. Усі гарні ідеї приходять спонтанно, і потім неможливо згадати як вона прийшла. Якщо казати про тури, програму треба якось називати. Все склалося так, що ми багато їздимо. Ми почали їздити з жовтим, потім з’явився червоний. Ми провели невеличку статистику – сорок сім діб в автобусі за рік. Це більше ніж півтора місяці. Ми маємо шикарний автобус і нам приємно їздити. Це усе дуже класно. От ми їздили Калінінград – Дніпропетровськ більше ніж сорок годин. Але це усе приємно і досить цікаво.
Стосовно кольорів, я не знаю чому вони такі. Це певне відзеркалення концертного настрою, по-перше. А по-друге, ми з повагою ставимося до прапору Гвінеї, що має ці кольори [жарт :)]
— Достатньо помітна візуальна частина виступу протягом попередніх двох турів. Чи чекає на нас зміна фону? До чого готуватися глядачу?
— По-перше вдосконалюємо сам підбір фотографій. Фото частково підбираю я, частково інший спеціаліст, який власне цим і займається. Він підбирає та подає фотографії так, аби вони здавались не просто слайдами, а відеокартинкою, що є цілим мистецтвом: те, як її повернути, показати глядачу, на яких місцях треба акцентувати увагу так, аби усе здавалося відеокартинкою, аби це не заважало сприйманню і було приємним для людського ока. Сьогодні буде цікавіше. Фото підуть углиб. Можливо, глядач не помічає цього моменту, йому просто це подобається.
[примітка] Це дійсно помітно. Я би додала, що у Green tour додається певний 3D-эфект. Фото дійсно йдуть углиб. Вони є органічною частиною виступу. Хоча, іноді дійсно випускали по декілька фото через те що мружилися, кусали губи, і перебирали пальцями в такт. Музика настільки нас захопила і піднесла, що неможливо було якось це не виказати.
— Ваш колектив нараховує 14 виконавців. Як ладнаєте між собою? Чи часті випадки дискусій чи сварок? За ким залишається останнє слово?
— Музикантів 14, взагалі нас 22 людини. Дискусії звісно бувають. Взагалі вони цікаві, творчі. Вони не обов'язково стосуються музики і це не сварка точно. Сварок не буває ніколи. Я не допускаю такого в колективі, тому що колектив, де є сварки вже не має права на повноцінне існування. Колектив, де лаються це вже неправильно.
— Ви на сцені вже два роки. Це достатньо великий досвід. Не поділитеся смішними історіями з виступів чи репетицій?
— Так, смішні випадки бувають. Але вони смішні для нас, а для сторонньої людини це не буде так смішно. Ми сміємося дуже багато. Без веселощів та певної радості не цікаво жити. Якщо б ми не сміялися, ми б не могли так довго їздити, мабуть. Це 136 концертів.
— Чули про ваші плани виступати за кордоном. Чи вплинула на вас якось ситуація у країні? Чи змінилися від цього якось ваші плани?
— Багато хто нас лякав з першого дня, коли ми туди їздили. Нічого страшного не сталося. Митниця – це завжди незручно. Це зайвий час. Буває 20 – 30 годин затримуємося там. Коли їхали до Криму чекали надзвичайну кількість часу, тому не встигли на власний концерт, приїхали вночі, зранку відіграли концерт у місті Судак і поїхали далі. Нам не страшно. Ми їздимо давно і до цих подій, і під час і вже зараз. Ось були в Луганську та Донецьку саме перед основними подіями, коли вже щось було. Наприкінці травня. П'ятнадцятого та двадцятого травня були з концертами. На концерт тоді прийшли десь 90% людей. Хоча там теж були аншлаги, а саме потім там почався страх. Фактично через тиждень після концерту. Насправді, ми не боїмося. Нам важливо грати музику. Якщо люди хочуть нас почути в будь-якому місці світу, ми туди поїдемо.
— На сьогодні ваші концерти закінчуються з Green tour. Що очікує на прихильників потім? Чи буде Blue або Pink tour, чи буде щось кардинально нове?
— Скоріш за все, кардинально нове. Так цікавіше. Це завжди добре йти протоптаним шляхом, але це – відсутність зростання. У будь-якому разі будемо змінюватись, але так як ми захочемо.

А додати хотілося б от що. За час проведення концерту здається, ніби ти був на концертах усіх тих виконавців. Важко взагалі собі уявити людину, яку така музика не зачепить. Green tour був максимальний у всьому. По суті, для нас він був найкращий: найкраще підібрана музика, вдосконалена візуальна частина, неперевершене виконання кожної композиції. Just perfect. Звісно, закорінілі критики скажуть, що суттєвим мінусом було виконання пісні Елвіса. Так, ми погоджуємося в тому, що ця композиція відрізнялася від інших усім, окрім її досконалого виконання. Уся почута нами музика пройшла крізь нас.

Дякуємо гурту Résonance за цікаве інтерв’ю і бездоганну роботу та бажаємо успіхів у подальшій кар’єрі!









Ірина Слюсарєва, Валерія Самойленко для пресс-центру ДМР та IWantTv.
Ирина

Ирина

Автор этого замечательного поста

Добавить в избранное
Автор:
Ирина
Теги:

0 комментариев

Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться