Вілен Головко: «Я міг би грати із Ступкою на одній сцені!»

Наталья, 1220
Актор, режисер, організатор глядача театру ім. Т.Шевченка, режисер і сценограф вистави «Безіменна зірка» М.Себастіану, в якій виконує роль Грига. У 2011 році здійснив самостійний творчий проект – моновиставу «У катакомбах» Л.Українки. Провідний майстер сцени. Усе це – про нього – Вілена Романовича Головко. На днях він поділився із журналістами деякими секретами із акторського життя.


«… В акторів є така хвороба – вони не можуть розпрощатися з театром. Була в нас актриса, вже фізично неспроможна, падала на сцені, її возили до театру, але ніяк не могла піти.
Раніше, коли актор після вищого учбового закладу йшов працювати до театру, йому за місяць давали 100 карбованців. Водіям же тролейбусів платили 230.
Я особисто знав останню дружину Малишка – це поетеса Любов Забашта. Вона написала: «Я спалила містки за собою…», коли він помер. Коли був рік по смерті Андрія, я їздив з нею і двома братами Майбороди, один з яких написав «Рушничок», в Обухів під Києвом на Батьківщину Малишка, там я читав «Україно моя…».



В мене була особиста зустріч із Інокентієм Смоктуновським – радянським та російським актором театра й кіно, народним артистом СРСР, лауреатом Ленінської премії (1965), з ним я познайомився, коли був директором театру в Росії, де працював 10 років. Якось ми клопоталися перед виставою, я лаявся із машиністом сцени, а тут мені хтось каже: «Тише! Тут Инокентий ходит!». А Смоктуновський тоді сказав: «Хорошо, что построили театр, а не тюрму.» Він разом із братом завітав на нашу виставу. А після закінчення сказав: «У вас Олеся – очень сексопильная девочка.» Ми тоді й гадки не мали, що це слово означало. До речі, Олеся зараз є провідною актрисою у театрі юного глядача в Запоріжжі.
Я був знайомий із Петром Сєверовим, який написав «Третій тайм» про Київське «Динамо», писав розповіді російською мовою. Він розповідав мені, що після закінчення ВУЗу влаштувався прибиральником на риболовецькому судні у Владивостоці, адже треба було на щось жити. Прибирав і писав. Коли це надрукували його у Ленінградському журналі, стільки було радощів, він приніс показати матросам, вони всі були ошарашені. Гордо поїхав отримувати гонорар, і вони весь його пропили.




Якби я вдало оженився у Києві (а в мене була така можливість), то зараз був би там, де був Ступка. І може, грав би із ним поруч на одній сцені.
Раніше гарні актори заробляли на тому, що перепродавали свої квартири, які їм надавалися від театру.
Актор набуває творчий багаж через своє життя. Студентка не може зіграти тяжке горе, якщо не пережила його насправді.
У актора театру має бути:
— Гарна пам'ять
— Витривалість
— Правило: актори не хворіють
Коли ми грали «Безіменну зірку», там був один діалог, в якому я казав: «Я вже другий рік тебе терплю!...», а потім, з кожним роком, скільки ця постановка трималася на сцені, ми у цьому діалозі додавали ще рік: «Я вже сьомий рік терплю тебе!..»
Була одна акторка, яка не могла у повній мірі показати своїх почуттів в один з найнапруженіших моментів постановки. Я сказав їй: «Зіграй оргазм! Покажи всі ці переживання! Нехай глядачі повірять тобі!». Але вона так і не змогла цього показати.



Колись на виставу прийшло дуже мало глядачів – чоловік 20-30. Після показу, наш режисер сказав, що це була найкраща вистава. Авжеж, тоді ми не «випендрювались».
Одного разу, коли я їхав у маршрутці, за мною забігла жіночка і подарувала букет квітів, хоча сама поспішала на іншу маршрутку. А ще було таке, що коли я заходив до маршрутки, то водій сказав мені: «О! Це Ви, Вілен Головко? Ви були такий прикольний у «Вечері»!».
Мого сина дратує те, що я завжди розмовляю українською мовою. Але мені так легше потім грати ролі – коли я думаю рідною мовою.
Скрізь існує проблема з глядачами, і наш театр не виняток.
Одного разу мені винесли догану за те, що мене не було всього лише на одній репетиції!»
Наталія Крицкова,2013
Наталья

Наталья

Журналист

Добавить в избранное
Автор:
Наталья
Теги:

0 комментариев

Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться