День міста в умовах війни

EkaterinaNikitenko, 3138
Враження від святкування Дня народження Дніпропетровська
Ото-ж, День міста в умовах війни.
Як це повинно було бути? Можливо, моя точка зору надто вже спрагла до «Хлеба и зрелищ!», але… Я, дійсно, вважаю, що подібні свята у подібних умовах не просто можна — їх варто відзначати. «На Донеччині йде війна, не час». А коли час? Коли тоді час для переосмислення якихось цінностей?
«Загорнутий у прапор, зі стрічкою на сумці, ти НЕ патріот». Звичайно, ні. Це якась така абсолютна відданість юрбі, легкодухість, патріотична бутафорія, не більше. (Типова українська позиція).
Чому ми настільки не поважаємо себе?
Кожна нація, щоб прийти до самовизначення має пройти якісь випробовування — це адекватна теорія. Осмислення нами українства прийшло через події Майдану, через війну. Змінилось ставлення Європи, змінилося і наше власне. Це на рівні свідомості.
Різкий сплеск патріотизму дорівнює у нас нещирості. Це настільки алогічно, що дає реальний привід замислитись про якусь затравленість та обмеженість нашого суспільства. (...)

Святкова програма до Дня міста — 2014 була дуже якісно розроблена міською владою та активною студентською молоддю. Більша частина заходів, що відбулись у Дніпропетровську не потребувала значних затрат зі сторони міського бюджету. (Хоча ми не знаємо, яку суму реально витратили на святкування, а яка піде у звіт). Традиційні ярмарки, конкурси, виступи колективів типу «Юність Дніпра», спортивний марафон, рух «ЕКОДНЕПР», гігантська шоколадка у парку, Гімн Дніпропетровську — це ті перевірені часом заходи, що дуже правильно впливають на публіку, налаштовують її на потрібну емоційну хвилю.
Запрошеною зіркою цьогоріч виступив Олег Скрипка (гурт «ВВ»). Також чудовий вибір у данній політичній ситуації. Коли на Фестивальному лунають суто народні пісні («Весна і „та-та-танці“ — це також наше, народне,:), у людини само собою з`являється відчуття приналежності до українського.
___________________________________________________
А тепер трошки про те, як це чітке свято пройшло у Дніпрі. Я просто не очікувала такого. Вбиті обличчя, що не можуть покинути пляшку, скуповують ці чіпси за 10 грн (при тому, що у магазині вони коштують 2), вату, якісь бутерброди не першої якості. До речі, космічні ціни на їжу та сувеніри на Набережній — це окрема тема для розмови. Отож, ці угашені люди ведуть себе ніяк не по-святковому. Серед натовпу — безліч облич іншої національності, для яких взагалі немає ніяких рамок. Підійшов вчора, ткнув у живіт — і нормально. Неприємно було слухати проросійську позицію людей, які родом з Азейбарджану і вчаться в Україні. На цілком логічне питання нашого чоловіка: „Чого ж ви не в Росії тоді?“ вони відповідають, що тут дівчата гарні. Про що ще тут можна говорити?..
Про концерт.
Олег Скрипка — геніальна людина. Грає на кількох інструментах, співає, захоплюється будизмом, як надкультурою, має чітку громадянську позицію, пропагує українське всюди і завжди виступає на найвищому рівні. День міста не став виключенням. Це було феєрично, як на мене. Запалив! Але, скажу відверто, коли десь у середині концерту Скрипка сказав: „Дніпро — ви культурне місто!“ мені стало гірко і смішно водночас. Пляшки, бумажки, цигарки, ледь не викристані презервативи навколо. Культурне місто. Мені згадується День народження Одеси. Той момент, коли посеред концерту показують фото відомих одеситів та розповідають про їх досягнення. Хіба у нас би слухали? Я дуже люблю своє місто, але цю різницю у менталітеті не помітить лише той, хто не хоче помітити. Це, як мінімум, лякає.
Загалом, вчорашній день для мене зробили вуличні музиканти. Ми з подругою вже йшли, власне, на своє маршрутне таксі, як раптом: „Я помню белые обои, черная посуда, нас в хрущевке двое… Кто мы и откуда?..“. Дякувати Богу, вона зупинилась. Я б зі своїм щастям, точно пішла б собі. Ми простояли з ними більше години, напевно, але подумки будемо там ще тиждень. Це були хлопці, років по 20, які грали на гітарі і співали пісень. Сплин, 30.02, Цоя, ЧИЖей, „Королеву снежную“, „Любите, девушки“, Бабкина. У них була єдина пляшка „кока-коли“ і одна гітара, але вони були максимально чесні. Це дійсно круто і неважливо, що вдома я була о -пів на 1 ночі. Якщо ці хлопці побачать пост, я хочу сказати їм, що те, що вони роблять — дійсно важливо.
Отаке от свято вийшло. День міста — 2014… День міста в умовах війни. Суспільство наше поділене нині на 2 частини: ЩИРІ, молоді патріоти, які організовують щось, прагнуть змінити існуючу систему цінностей, залишити місто чистим, а людей в ньому задоволеними і бикота, яку не змінила навіть війна.
Будемо сподіватись, що ми все ж на шляху подолання системи.
EkaterinaNikitenko

EkaterinaNikitenko

Автор этого замечательного поста

Добавить в избранное
Автор:
EkaterinaNikitenko
Теги:

4 комментария

avatar
1 +
Мне кажется, все у нас будет хорошо, но постепенно. Быдло скорее всего переучиться уже не сможет. Остается надеяться, что с годами такого контингента будет меньше.
avatar
0 +
Надежда, в любом случае, на нашу молодежь, которая в следствие последних событий очень поменялась.
avatar
1 +
Катерино, Ви просто не там були :0)

я от був на Набережній, але біля «поплавка», там був благодійний ярмарок, в якому брали участь багато моїх друзів, там був свій конценрт і своя сцена, там було багато позитиву

а на Скрипку на фестивальний я не пішов, бо зараньше знав, що там будуть розбиті пивін пляшки, бидло і т.д.

просто треба по собі обирати місця. от і все
avatar
0 +
Роман, доброго дня :)
Я думала зі статті видно, що мені, слава Богу, випала можливість побачити багато чого)Це і ярмарка у парку, і концерт творч колективів на Набережній, і шоколадка гіганська, і фітнес-марафон і, навіть, змагання з баскетболу :) і ВВ, ясна річ. це порівняння. я ж не говорю про суцільний негатив. напроти «МИ на шляху подолання системи»
Чтобы оставить комментарий нужно или зарегистрироваться